Одна з найновіших версій пов’язує ім’я міста з власною назвою особи. Топоніми з суфіксом –ів (–ов) вказують на присвійний характер назви (Київ, Львів, Жуків, Сасів) і найчастіше походять від імені, прізвища, герба чи інших характеристик власної назви засновників або ж власників поселення. У такому разі це міг бути Злат (Злот, Золот), точніше, похідні від нього варіанти по-батькові Златич – Злотич – Золотич. Початкова назва поселення Злотича – «Злотичів» – згодом, під впливом традиції спрощувати ускладнені називні форми, трансформувалася у «Злотчів» – «Злочів».
Точний час заснування Золочева і походження назви загубилися у віках. У часи давньоруського Пліснеська (15 км від Золочева) на місці Золочева існувало легендарне Радече, яке було зруйновано внаслідок ворожих набігів на початку XIII століття.
Перша письмова згадка про місто, знайдена у архівних документах — 1423 рік. Тоді Золочів перейшов від Кердеїв (відомий у Галичині рід) до Яна Менжика з Дуброви. У XV—XVI століттях Золочів живе традиційним міським життям. Впродовж цього історичного періоду місто успішно розвивається, незважаючи на численні татарські набіги. Золочів був оточений валом, ровом, додатково захищений фортецею на пагорбі.
За часів Національно-визвольної війни Богдана Хмельницького, через Золочів неодноразово проходили козацькі війська.
Місто було майже повністю зруйновано в 1691 році через пожежу, а в 1705 році, знищене шведськими військами під час Північної війни.
В XVIII столітті в Золочеві було побудовано тартак, цегельню, скляну гуту та кар’єр для видобутку мармуру.
З 1772 року Золочів — у складі імперії Габсбургів (з 1804 року Австрійської імперії). Зручне розташування Золочева — на трасі між Львовом і Тернополем, залізниця з 1871 року, мальовнича околиця, містечко Сасів за 10 км від Золочева з відомими на всю Австро-Угорщину водолікарнями, де зупинявся навіть цісар Франц Йозеф І, сприяли розвитку новочасного міста. Золочів набув рис міста емеритів, на постійне проживання їдуть заможні люди з великих міст. Будинки, збудовані у давнину, досі вражають своєю красою, неповторністю.
На початку ХІХ століття Золочів перейшов у власність графа Лукаша Комарницького. У 1834 році воно перейшло у власність австрійської корони. Австрійці поставили в місті постійний військовий гарнізон, а із замку зробили в’язницю (нею замок був з 1872 до 1954 року. У червні 1941 року тут НКВД-истами було закатовано 649 безвинних українців). Зручне розташування Золочева (на трасі між Львовом і Тернополем), відкриття залізниці у 1871 році, сприяли розвиткові міста у ХІХ ст. Сюди на постійне проживання їдуть заможні люди. Місто зберігає неповторний образ кінця XIX — початку XX століттґ, особливо стара частина, що вціліла у воєнні лихоліття XX століття поки що не дуже осучаснена.
Історія Золочева
